Як правильно мріяти та навчити цього дітей

Як освіта допомагає дітям формувати мрії

Лідія Білас вчилася у Львові на програмістку, здобула також фінансову освіту. Працювала фінансовою і генеральною директоркою кількох компаній. Заснувати приватні школи і садок вона вирішила завдяки досвіду своїх дітей, які вчилися за кордоном.

— Коли донька отримувала диплом в американській школі, на сцені була власниця мережі цих шкіл, така старша пані на інвалідному візку. Вона була дуже залучена: знала всіх випускників на ім’я, кожному мала що сказати і це було так доречно… Я дивилася на неї і подумала: я так хочу. Хочу, щоб мої зусилля і дії змінили життя дітей, які потім зможуть змінювати країну і світ. Це звучить дуже пафосно, але якщо розкласти на складові, все стає зрозуміло й розподіляється на цілі, проекти. Тож я почала вимріювати створення школи з найкращими навчальними практиками, але не за кордоном, а тут, в Україні, щоб діти могли бути поряд із сім’ями.

Лідія каже, що визначає мрію як прагнення, яке виходить за межі людського життя, за межі покоління. Це прагнення на перетині титанічної праці і везіння, провидіння, чогось не цілком передбачуваного. Водночас Лідія помічає, що до мрійництва часто ставляться скептично, протиставляють його тверезому, практичному ставленню до життя — «не на часі літати у хмарах». Натомість у школі MRIYDIY дітям і батькам показують, чому мрії та якісні практичні знання є потужним інструментом для успіху.

— Мрії не здійснюються, їх треба втілювати самотужки. Для цього потрібні вміння, навички, знання. Саме це ми в школі і в садочку організовуємо. Не для оцінки, а для того, щоб діти могли робити в житті те, до чого самі прагнуть.

Команда школи та садка MRIYDIY дійшла висновку, що чим більше дитина знає, чим ширший у неї світогляд, тим масштабніше вона може мріяти. Знання стають інструментом для досягнення мрії.

— І це не маркетинговий хід — ми бачимо, що це справді працює і має сенс. Скажімо, у школі діти вивчають електрохімію. Можна просто посадити їх у класі, прочитати лекцію, задати вивчити параграф із підручника. Але ми йдемо іншим шляхом: у лабораторії діти практично досліджують, як струм взаємодіє з хімічними елементами, і розуміють, наприклад, як наноситься позолота на прикраси. Коли дитина так розширює свій світ, крім знань, вона отримує зацікавлення. Блищать очі, зникає страх, зароджуються ідеї.

У школі все влаштовано так, щоб дитина могла застосувати навички, зокрема навичку мріяти, на будь-якому уроці, а вчителі її в цьому підтримували. Однак є і специфічні заняття:

— У наших школах є обов’язковий предмет — рефлексія, де діти будують плани, обговорюють їх, аналізують, говорять про свої почуття. Дуже непросто навчити дітей відкриватися і говорити, бо в родинах рідко присутня ця культура. Завдяки рефлексії діти вчаться слухати себе: це моє чи не моє, я цього справді хочу чи намагаюся відповідати очікуванням. Звісно, є кордони, щоб це не перейшло у вседозволеність і нескінченні пошуки себе.

Перед канікулами діти з допомогою ментора чи тьютора ставлять собі ціль, потім розбивають її на етапи, обдумують, які їм ресурси потрібні. Після канікул збираються на рефлексії й обговорюють, що вдалося, а що ні: які виникли труднощі, які помилки.

— Ми намагаємося створити в школі простір, де самі вчителі є прикладом, рольовими моделями для дітей. Наші викладачі є молодими, дуже цікавими, нестандартними, креативними людьми з психологічною освітою. Діти від них у захваті й самі переймають ці якості. Коли в банку з маринованими огірками кидаєш свіжий, він з часом теж стає маринованим.

Лідія називає читання головним інструментом у розвитку мріяння. Каже, що супротив до книжок є і в дітей, і в батьків, тому потрібні зусилля, аби переконати в користі читання.

— Книжки вплетені в наше учнівське життя всіма можливими способами. Ми перенесли в бібліотеку багато занять, запрошуємо крутих письменників і видавців на зустрічі з дітьми. Адаптуємо літературні твори і робимо вистави. Одного разу діти лишалися в школі на ніч і мали гарріпоттерівські читання. Це дає результат.

Сама Лідія Білас після школи мріяла вступити до лінгвістичного вишу. Та викладачі натякали на хабар, і вона вирішила не ризикувати: боялася не вступити і втратити рік без навчання. Тому обрала технічний університет, хоч душа до нього не лежала. Каже: через страх і бажання відповідати чужим очікуванням відмовилася від мрії. Щоб такого не ставалося з учнями MRIYDIY, їм дають можливість спробувати різноманітні професії ще у школі.

— У старших класах ми поєднуємо навчання з професійним зануренням. Даємо їм можливість спробувати те, що вони собі намріяли. Наприклад, без проблем можна на практиці показати ІТ-технології, щоб діти створили додаток, запустили стартап.

До професійних занурень MRIYDIY залучають батьків: запрошують їх розповідати про свою професію, за можливості — показувати, де і як вони працюють.