Український автоспорт

Серпень стартував
з історичної події для українського автоспорту —
наш 16-річний пілот Олександр Бондарев став переможцем гонки «Формули-4».
Це сталося на п’ятому етапі італійської серії в Імолі на автодромі Енцо та Діно Феррарі. І хоча український гімн на такому високому автоспортивному рівні звучав вперше, імена наших гонщиків неодноразово лунали на міжнародних трасах та автодромах.
Як розвивався український автоспорт за часів незалежності і хто приніс нам перші міжнародні звитяги? Чим відомий київський автодром «Чайка» і де ще в Україні гонщики можуть відточувати свою майстерність? Як вивести автоспорт в Україні за межі нішевого хобі та зробити платформою для бізнесу, технічних інновацій і розвитку IT-технологій?
АІN спільно з
AMD та
МТІ поговорили про це з пілотом і коментатором гонок серії NASCAR в Україні Ігорем Романовим та українським гонщиком, чемпіоном України з картингу, учасником міжнародних турнірів Дмитром Пеньківським.
Коли у 2014 році український ралійний пілот Юрій Протасов піднявся на подіум етапу чемпіонату світу з ралі (WRC 2) і на міжнародній арені зазвучав гімн України, це стало символічним моментом для всього нашого автоспорту. До того українські гонщики рідко пробивалися в топи світових змагань, але цей успіх показав — ми можемо конкурувати з найкращими.
Протасов виступав не просто як спортсмен, а як амбасадор українських можливостей. Адже за його плечима стояла команда інженерів, механіків та аналітиків, які працювали з сучасними технологіями підготовки та налаштування авто.
Ігор Романов
Пілот і коментатор гонок серії NASCAR

За кілька років у зовсім іншій дисципліні — дрифті —
український пілот Дмитро Іллюк довів, що й у видовищних,
медіаорієнтованих змаганнях ми можемо заявляти про себе.
Його виступи в Японії та США вразили не лише фанатів, а й організаторів. Одразу ж з’явились пропозиції щодо партнерства з відомими брендами. До прикладу, Monster Energy вже кілька років прикрашає своїм лого спортивну автівку та екіп Іллюка. А вітчизняний бренд взуття «Міда» неодноразово ставав партнером українських екіпажів на міжнародних етапах перегонів, зокрема ралістів Антона Кузьменка та Юрія Протасова. Подібні приклади спонсорської підтримки показали, що автоспорт в Україні — це ще й платформа для бізнесу та маркетингу.
А коли команда Tsunami RT з українською пропискою почала здобувати перемоги у престижному Porsche Carrera Cup Italy, це стало ще одним сигналом: наші інженери, пілоти й менеджери можуть працювати на рівні європейських стандартів.
Ці історії — лише фрагменти великої мозаїки, яка показує, що розвиток автоспорту в Україні неможливий без поєднання таланту пілотів, інновацій у техніці та інвестицій у команди. І кожна перемога — це не просто кубок, а доказ, що український прапор має місце на світовій автоспортивній мапі.
Український автоспорт сьогодні — це поєднання обмеженої інфраструктури та необмеженого людського капіталу. Незважаючи на повномасштабну війну, в країні продовжують проводити змагання з різних дисциплін: картингу, дрифтингу, тайм аттак, гірських перегонів і цифрового автоспорту.
Більша частина автоперегонів відбувається на головному українському автодромі «Чайка» на Київщині. І це фактично культове місце для багатьох шанувальників швидкості.
«Цей автодром був побудований в 1975 році, вже за рік тут пройшли перші змагання. Це був не просто автодром, а величезний, на той момент, суперсучасний автомотоспортивний комплекс у передмісті Києва. Він включав у себе кільцеву трасу з асфальтовим покриттям, мототрек, трасу для картингу.
В принципі, там можна було проводити все, що завгодно. Можна було навіть автокрос проводити десь всередині кільця «Чайки» або на прилеглій території.
Розвивати будь-які дисципліни технічних видів спорту можна було тут. З часів незалежності нічого не змінилося. Від 1991 року на «Чайці» проводилися чемпіонати України з шосейно-кільцевих автомобільних перегонів. Знаменита велика конфігурація автодрому, де виступали імениті спортсмени. «Чайка» була і залишається серцем українського автоспорту»
Ігор Романов
Пілот і коментатор гонок серії NASCAR
автодром «Чайка»
На жаль, з початком повномасштабного вторгнення в Україні не проводяться змагання з таких видовищних дисциплін, як ралі та шосейно-кільцеві перегони.
«Шосейно-кільцеві перегони — це такий найелітніший вид автоспорту, саме по асфальтовій поверхні. Він, мабуть, найдорожчий. Останнім часом вони проводилися тільки на «Чайці». Уже багато років шосейно-кільцеві перегони жоден з організаторів не міг потягнути і провести етап у себе в місті. Але я сподіваюсь, що ця видовищна дисципліна ще повернеться на український автодром», — розповідає Ігор Романов.

До повномасштабного вторгнення вартість участі в шосейно-кільцевих перегонах складала приблизно 2,5–3 тисячі євро з одного гонщика. Звісно, певна сума коштів надходила організаторам і від продажу глядацьких квитків. Але в будь-якому разі без спонсорів такі змагання неможливо було проводити: вони не окупались.
Дуже популярною дисципліною в Україні завжди був автокрос. Передусім тому, що він більш доступний фінансово. Для кросу не потрібні великі траси з якісним і дорогим асфальтовим покриттям. Це може бути траса з ґрунтовим покриттям, де зрізається верхній шар трави і трохи вирівнюється поверхня. При цьому, ландшафт може мати пагорби, западини, щоб гонщики боролись не тільки по прямих, а були різні підйоми, спуски.
«Це все дуже цікаво і для спортсменів, і для глядачів. Але іноді небезпечно, бо в автокросі багато контактів. Якщо ви не думаєте про перемогу в чемпіонаті, то в принципі можна взяти за основу якийсь стоковий автомобіль, перебудувати, зварити каркас, щоб це відповідало регламенту обов’язково.
Ігор Романов
Пілот і коментатор гонок серії NASCAR
І підготувати машину можна навіть самостійно, якщо у вас є гараж та розуміння, як це робити. Нічого аж такого супердорогого в тому немає»

Невпинно залучають нових шанувальників та учасників змагання з картингу. По суті, це головна дисципліна підготовки молодих талантів. Неабияк сприяє росту популярності цього виду автоспорту успіхи українців на міжнародній арені. Зокрема, тріумфатор нещодавнього етапу «Формули-4» Олександр Бондарев також починав свій шлях з картингу у 5 років.
Неодноразово підіймався на п’єдестал пошани й український картингіст Дмитро Пеньківський. У його заліку кілька перемог на всеукраїнських першостях, а також участь в чемпіонаті Італії з картингу. За словами чемпіона України, на сьогодні ми маємо в країні чотири повноцінних траси для занять картингом і проведення змагань. Вони є в Тернополі, Києві, Полтаві та Дніпрі.
«В Україні ставлення до картингу дуже серйозне, тобто це не є
просто хобі, це спорт, дуже важкий. Твій результат залежить
від багатьох факторів: команда, пілот, техніка, психологічний стан…
Звісно повномасштабне вторгнення сильно вплинуло на розвиток картингу — змагань взагалі не було, траси були закриті, пілоти і команди пригнічені. Але ми тренувались, і у 2023 році Федерація автоспорту змогла провести Кубок України, у якому ми фінішували другими», — згадує ці часи Дмитро Пеньківський.

Дмитро Пеньківський
Український картингіст
Тренер Дмитра Микола Чорний розвиває картинг в Україні вже 33 роки. Сам неодноразово ставав переможцем українських першостей, а нині очолює Федерацію картингу Тернопільської області. Мав досвід і в роботі з європейськими командами з картингу. Він додає, що війна внесла корективи ще і в тому плані, що українські команди, які раніше їздили на міжнародні змагання, зараз здебільшого не можуть собі цього дозволити.
«Як не крути, а це дорогий вид спорту, а війна фінансово вдарила по багатьох. Але спортсмени не здаються, рухаємось вперед і намагаємось показувати хороший рівень і в Україні»
Микола Чорний
Член комітету картингу України у Федерації Автоспорту України
Цікавий і відносно новий напрямок в автоспорті — симрейсинг — також активно розвивається в Україні. Особливої актуальності він набув в умовах обмежених ресурсів під час війни. По суті, це віртуальні перегони, які «виросли» з аркадних ігрових симуляторів. Але зараз вони не сприймаються винятково як розвага для геймерів: великі автомобільні компанії придивляються до цифрового автоспорту як до важливого інструменту підготовки інженерів і пілотів.
В Україні регулярно проводяться змагання з цифрового автоспорту. У великих містах, як-от у Києві та Львові, з’являються симрейсинг-зали, які оснащені професійними установками — кермами, педалями, VR-шоломами.
Симрейсинг може використовуватись як точка входу для залучення молоді до інженерії: моделювання трас, аналітика, розробка телеметрії тощо.
Деякі учасники симрейсинг-турнірів використовують їх як «кар’єрний трамплін» — починають з віртуальних перегонів, а згодом долучаються до картинг-шкіл або одразу беруть участь в аматорських автоспортивних змаганнях. Крім того, симрейсинг часто використовується як частина підготовки пілотів до реальних перегонів.
Є багато прикладів, коли люди починали свою автоспортивну кар’єру саме з симрейсингу. До прикладу, в NASCAR є Вільям Байрон, який починав з віртуального спорту і потім вже став зіркою головної серії чемпіонату.
«Коли ти не маєш змоги тренуватись на тій чи іншій трасі і готуєшся до змагань, то це дуже допомагає вивчати цей трек. І коли в мене була перша гонка на автодромі Зольдер у Бельгії, я багато разів проїхав цю трасу на симуляторі. Коли я виїхав на реальну трасу, я вже знав, де який поворот, як там треба працювати. Це дуже великий плюс і додача до реальних тренувань», — згадує про свій досвід в симрейсингу Ігор Романов.
Цифровий автоспорт важливий для подальшого розвитку автомобільних дисциплін загалом. Адже має низку переваг з технологічної точки зору та бізнес-перспективи. Зокрема, це низький бар’єр входу: відкрити невелике сим-кафе на 6–8 місць можна за $20–35 тис. (ігрові ПК чи консолі, керма з педалями, сидіння, VR-шоломи та базовий інтер’єр). Онлайн-платформа або клуб для віддалених учасників потребує ще менше — $5–10 тис. на старт, включно з сервером, ліцензіями для симуляторів і рекламною кампанією.
При правильній організації турнірів і підписці на ігрові сесії симкафе може приносити від $2 до $5 тисяч чистого прибутку на місяць, а великі національні чи міжнародні онлайн-ліги — значно більше завдяки спонсорським контрактам і продажу медіаправ. Стримінг змагань з цифрового автоспорту на YouTube або Twitch відкриває додаткові джерела доходу: від $500–1000 на місяць із партнерських програм і реклами до десятків тисяч доларів для великих каналів із міжнародною аудиторією.
Таким чином, інвестиція у $30–50 тис. може окупитися за один-два роки, особливо якщо поєднати офлайн-локацію, онлайн-платформу і медіаконтент. Фактично симрейсинг — це ідеальне сучасне поєднання спорту, IT та бізнесу і має всі перспективи для подальшого прогресу в нашій країні.
Якщо ж розглядати в цьому контексті вартість входу початківця у світ віртуальних гонок і реальних перегонів на трасі, то суми будуть дуже різнитись. Базовий рівень для новачка в симрейсингу може вартувати в межах $1700–2500. Сюди входитимуть ігровий ПК з потужною відеокартою, кермо з педалями, стійка або кокпіт (але можна і звичайний стіл), монітор або VR-шолом, підписка на ігрові симулятори (Assetto Corsa Competizione, iRacing тощо).
Щодо реального автоспорту, для прикладу візьмемо картинг, як найпопулярніший серед новачків. Для старту знадобиться приблизно $8–15 тис. Це враховуючи власне картинг-шасі з двигуном та екіпірування, а також участь у чемпіонатах на сезон.
«Якщо ти береш участь у серйозних змаганнях, у тебе все має бути омологоване організацією, під егідою якої проводяться ці змагання. Екіпірування має обов’язково бути вогнестійке та витримувати відкритий вогонь протягом декількох секунд. Приблизно 2,5 тисячі євро, щоб вдягнутися на гонку»
Ігор Романов
Пілот і коментатор гонок серії NASCAR
Таким чином, навіть просунутий симрейсинг-сетап коштує в 4–10 разів дешевше за старт у реальному автоспорті, а щорічні витрати — у десятки разів менші. При цьому він дозволяє тренувати реакцію, гоночні траєкторії та стратегію. Але повністю замінити фізичні відчуття реальної гонки не здатен.

«Автоспорт — це така забавка недешева, — зазначає Ігор Романов, — але є різні доступні дисципліни. Тобто, якщо ви хочете брати участь, можна опиратися на доступний бюджет. Можна пробувати виступати в автокросі, хоча б просто заради участі в чемпіонаті, а вже потім, коли виїхали на трасу, проїхали декілька етапів, звичайно, у вас з’являється бажання покращувати свої результати. От тоді ви вже маєте і щось для цього робити».
То що робити українським гонщикам, аби вийти на міжнародний рівень? І чи є загалом перспективи в українського автоспорту? Спойлер: є!
Так, звісно, наразі в Україні бракує якісних трас та автодромів, фактично немає державної підтримки цієї сфери, а вартість входу в автоспорт — шалена, порівняно з іншими видами спорту. Втім, уже зараз, за поточних непростих умов, можна помітити позитивні зрушення. Українці відзначаються в світових серіях, стають новими зірками автоспорту. А це потужний сигнал для молоді — обирати картинг або симрейсинг, відточувати майстерність і йти за мрією. До того ж це сприяє розвитку мережі картингових клубів по країні. Платні заняття, абонементи, партнерство з локальним бізнесом, оренда картів — все це точки зростання для бізнесу.
Симрейсинг також може надихнути на нові стартапи. Для бізнесу це і створення локальних платформ для проведення віртуальних турнірів, і розробка програм навчання, сервісів телеметрії тощо. Потенціал цієї сфери величезний — від монетизації через підписку та стримінг до виходу на міжнародний ринок з новими можливостями для комерційної співпраці.

«Так, у нас немає поки що пілотів “Формули-1”, на жаль, — додає гонщик Дмитро Пеньківський, —
але, я думаю, ми скоро це виправимо, тому що бачимо
нашого Олександра Бондарева, який впевнено рухається вперед. Дуже сильно вболіваємо за нього.
Яскравим прикладом розвитку автоспорту є сусідня Румунія, наприклад. Там держава дотує цей спорт. Румуни виділяють промоутеру певну кількість коштів на рік, щоб той міг провести класні змагання. Таким чином, турніри проводяться на високому технологічному рівні. І це заохочує велику кількість учасників. Коли є масовість, це робить спорт ще цікавішим. І відповідно, дуже стрімко росте конкурентність, команди стають більш професійними».

Дмитро Пеньківський
Український картингіст
За словами Ігоря Романова, рівень пілотів і механіків у нас не гірший, ніж в Європі. Тобто, талантів вистачає — не вистачає фінансів. Адже, коли наші молоді пілоти знаходять можливості і виїжджають в Європу, то показують дуже непогані результати на тамтешніх трасах.
«Я мріяв у свій час потрапити в автоспорт, але навіть не думав, що зможу потрапити настільки високо і проїхати 6 гонок у європейській серії NASCAR.
Ігор Романов
Пілот і коментатор гонок серії NASCAR
Я не проїхав на якісь там круті результати, 12 місце в мене було в гонці серед 21 машини. Але все одно сам факт появи, сам факт того, що ти їдеш на одній гонці зі спортсменами з величезним досвідом з різних країн, на такій фантастично підготовленій трасі, з великою командою механіків… Я би дуже хотів, щоб ті, хто займається автоспортом в Україні, могли знаходити можливість для того, щоб все ж таки потрапляти на такий рівень»,

Олександр Бондарев
український пілот «Формула-4» у складі професійної італійської команди Prema Racing. Пілот Академії гонщиків Williams Racing. Наймолодший чемпіон України з картингу 2016, чемпіон Європи 2023, чемпіон кубка WSK 2024.

Додамо, що лише минулого року Олександр Бондарев ухвалив рішення завершити спортивну кар’єру в картингу, якому присвятив 10 років життя, та зосередитись на «Формулі-4». Остання є першим кроком для молодих картингістів до вищих щаблів автоспорту, зокрема «Формули-1». У 2025-му Олександр розпочав дебютний повноцінний сезон у перегонах — і майже одразу здобув такий вагомий результат.
Олександр Бондарев — яскравий приклад того, як українські таланти можуть прориватись на світову арену навіть у найскладніші часи. Його перехід з картингу у «Формулу-4» може стати поштовхом для нового витка інтересу до автоспорту в Україні. Якщо з’являться інвестиції в інфраструктуру, більше шкіл і молодіжних програм, ми можемо побачити нову генерацію гонщиків, здатних конкурувати на рівних у міжнародних серіях.
Сьогодні український автоспорт стоїть на порозі нової ери. Попри війну, економічні виклики та брак інфраструктури, у нас з’являються спортсмени, здатні дивувати світ своїми результатами. Ми маємо унікальний шанс поєднати спортивний дух з технологічним проривом, створивши екосистему, яка виховуватиме нових чемпіонів і просуватиме інновації у виробництві, спорті й бізнесі.
Український прапор на п’єдесталах міжнародних перегонів може стати не лише символом перемог, а й доказом того, що країна, яка бореться за своє майбутнє, здатна перемагати і на швидкісних треках.
І хтозна, можливо, майбутній український чемпіон «Формули-1» вже тренується на симуляторі або справжній трасі, а його шлях підтримають не лише фанати, а й технологічні інвестори, які бачать у високих швидкостях перспективу.